вступ.

Головним завданням дисципліни історія вчень про державу і право являється
пізнання смислу основних концепцій політико-правового розвитку, що були
акумульовані людством протягом тисячоліть з давнини до сьогодення. Це – не лише
сукупність доктрин, концепцій і теорій, але також й їхня історія, тобто аналіз
зародження і розвитку в певному інтелектуальному середовищі відповідних ідей,
вивчення процесу накопичення позитивних знань або механізму їхнього цілковитого
забуття.

Серед завдань курсу одне з
перших місць займає формування вмінь та навичок слухачів: оволодіння методами
наукового дослідження, напрацювання звичок роботи з літературними і науковими
текстами, освоєння методики аналізу юридичних пам’яток тощо. До виховних
завдань відноситься формування національної, громадянської та професійної
свідомості, етико-моральних якостей майбутніх юристів.

Головна мета дисципліни полягає у формуванні необхідних
фахівцям-юристам системних наукових поглядів в історико- і теоретико-правовій
галузі.

Хронологічні межі курсу охоплюють часи від виникнення перших
політико- правових інтуїцій у синкретичній релігійно-міфічній свідомості
давньосхідних цивілізації до розквіту чітко систематизованих теорій права і
держави в Античності, Середньовіччі, у Новий час і у сьогоденні. У цих межах
вивчається переважно думка країн середземноморського культурного кола, які
продовжують традиції античних цивілізацій Європи і Близького Сходу. Окрема
увага приділена історії державницько-правових вчень Древньої (Київської) Русі,
України та Росії, які розгорталися на візантійському православному підгрунті, а
згодом були збагачені досвідом західноєвропейської думки.

У результаті вивчення
дисципліни курсанти і слухачі повинні знати:

Курсанти і слухачі повинні
вміти:

Саме на вирішення визначених завдань і досягення
поставленої мети орієнтована сформульована нижче тематика семінарських занять з
історії
вчень про державу і право.

1.      Предмет
та методи історії вчень про державу і право

 1. Специфіка предмету історії вчень про державу і право в порівнянні з іншими історико- Юридичними і теоретико-юридичними дисциплінами.
2. Методологічні підвалини дисципліни.
3. Періодизація та структура курсу.
4. Джерела та історіографія вчень про державу і право.

2. ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ДОКТРИНИ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

1. Державно-правовий зміст релігійно-міфологічних доктрин країн Близького Сходу ІІ-І тис. до н.е. (Єгипет, Месопотамія, Палестина, Іран).
2. Стародавня Індія: політичні і правові ідеї брахманізму, раннього буддизму та індуїзму.
3. Стародавній Китай: мораль, право, держава в конфуціанстві, моїзмі, даосизмі та легізмі.

3. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АНТИЧНОСТІ

1. Поліс і закон за ранніми грецькими філософами.
2. Вчення Платона про право та ідеальну державу.
3. Концепція політії як найкращої форми держави за Арістотелем.
4. Політико-правові концепти доби еллінізму (кініки, стоїки, епікурейці; Полібій).
5. Погляди Ціцерона на право, закон і державу.
6. Ідеї римських юристів та створення юриспруденції.

4. СЕРЕДНЬОВІЧНІ РЕЛІГІЙНІ ДОКТРИНИ ДЕРЖАВНОСТІ І ПРАВА

1. Модифікація ідей античних мислителів у християнському та мусульманському віровченнях (патристика, гностицизм, Августин Аврелій).
2. Візантійські політичні і правові концепції (Іоанн Златоуст, Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Євсевій Кесарійський, Феофан Сповідник, Лев VI Мудрий та Константин VII Порфірогенет, Михаїл Пселл, Феодор Метохіт, Георгій Пліфон).
3. Теологічні державно-правові доктрини західного християнства (Йоахим Флорський, Іоанн Солсберійський, Фома Аквінський, Марсилій Падуанський, Данте Аліґ’єрі).
4. Мусульманські правові і політичні ідеї у формуванні ісламських держав і права (аль-Фарабі, аль-Маварді, Ібн Сина, Ібн Рушд, Ібн Халдун).

5. ІДЕОЛОГІЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ ТА РЕФОРМАЦІЇ

1. Зміни у сприйнятті історії та розумінні місця людини у світі.
2. Государ і народ у політичній науці Нікколо Макіавеллі.
3. Погляди на державу і право ідеологів Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер, Жан Кальвін).
4. Вчення про державний суверенітет Жана Бодена.
5. Ідеальні конструкції мислителів-утопістів (Томас Мор і Томаззо Кампанелла).
6. ІДЕЇ ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ В ДРЕВНІЙ РУСІ

6.         Ідеї про право і державу в древній Русі

1. Сакральне і світське в політико-правових ідеях давньоруських книжників (Нестор, Ярослав Мудрий, Іларіон, Володимир Мономах, Климент Смолятич).
2. Візантійсько-середньовічні та європейсько-ренесансні ідеї в русько-українському літописанні та публіцистиці (Кіпріан і Григорій Цамблак, Станіслав Оріховський-Роксолан, Іван Вишенський).
3. Напрямки розвитку державницької ідеології Московської Русі; концепція "Москва – третій Рим” (Ніл Сорський і Йосип Волоцький, Філофей, Іван Пересвєтов, Іван IV Грозний і Андрій Курбський).

7. ЄВРО-АМЕРИКАНСЬКІ ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ПОЧАТКУ НОВОГО ЧАСУ ТА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА

1. Правові вчення та державницька думка в країнах ранніх буржуазних революцій (Гуго Гроцій і Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс і Джон Локк).
2. Природно-правові вчення та історико-політичні доктрини Німеччини та Італії (Самуель Пуффендорф і Християн Вольф, Джамбаттіста Віко і Чезаре Баккаріа).
3. Політико-правові доктрини французького Просвітницива (Вольтер, Жан-Жак Руссо і Шарль Монтеск’є).
4. Порівняльна характериста ідеологій у країнах пізніх буржуазних революцій (Бенджамін Франклін і Томас Джефферсон, Жан-Поль Марат і Максиміліан Робесп’єр).

8. ПРАВОВА І ДЕРЖАВНИЦЬКА ДУМКА В КОЗАЦЬКІЙ УКРАЇНІ ТА ЦАРСЬКІЙ РОСІЇ

1. Ідеї українського державотворення у спадщині діячів кін. XVI – сер. XVII ст. (Северин Наливайко, Іов Борецький, Петро Могила, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Юрій Немирич).
2. Малоросійський козацький легітимізм та церковний патрімоніалізм ("Синопсис”, Пилип Орлик, Самійло Величко, Григорій Грабянка, Семен Дівович).
3. Започаткування ідеології просвіченого абсолютизму (Сімеон Полоцький, Феофан Прокопович, Яків Козельський, Семен Десницький).
4. Головні течії політико-правової думки Росії (Юрій Крижанич і Афанасій Ордін-Нащокін, Василь Татищев і Михайло Щербатов, Олександр Радищев).

9. ФІЛОСОФСЬКЕ ТА НАУКОВЕ ОСМИСЛЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА В МОДЕРНІЙ ЄВРОПІ

1. Розробка історико-теоретичних питань держави і права німецькою класичною філософією. Історична школа права. (Іммануїл Кант, Йоган Фіхте, Йоган Гердер, Георг Гегель, Густав Гуго, Карл фон Савіньї, Георг Пухта).
2. Європейський консерватизм, лібералізм і соціалізм (Томас Карлайл, Ієремія Бентам, Джон Мілль, Алексіс де Токвіль, Вільгельм фон Гумбольт, Огюст Конт, Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур’є, Роберт Оуен).
3. Розвиток марксистської, соціал-реформістської та анархістської ідеологій (Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, Фердинанд Лассаль, Макс Штірнер і П’єр Прудон).
4. Оформлення юридичного позитивізму. Становлення соціологічної теорії права і держави. (Джон Остін, Рудольф Ієринг, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгайм).

10. РОСІЙСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ХІХ – СЕРЕДИНИ ХХ СТ.

1. Російські "консерватори” і "ліберали” 1 пол. ХІХ ст. (Михайло Сперанський, Микола Карамзін, декабристи, Петро Чаадаєв, слов’янофіли і західники).
2. Революційні та ліберальні ідеології пореформених часів (Олександр Герцен, Петро Ткачов і Петро Лавров, Михайло Бакунін і Петро Кропоткін,Сергій Муромцев і Микола Коркунов).
3. Консервативна державницька думка (Микола Данилевський, Костянтин Леонтьєв, Лев Тихомиров, Федір Достоєвський).
4. Державно-правовий зміст релігійної філософії кін. ХІХ – 1 пол. ХХ ст. (Володимир Соловйов, Сергій Булгаков, Микола Бердяєв, Іван Ільїн).
5. Ідеї марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін, Лев Троцький, Микола Бухарін, Йосип Сталін).
6. Розвиток юридичної науки (Борис Чичерін, Павло Новгородцев, Петро Струве, Пітірім Сорокін).

11. ПРАВОВА І ДЕРЖАВНИЦЬКА ДУМКА УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

1. Етапи українського відродження та європейський контекст.
2. Еволюція громадсько-політичних концепцій українського народництва (Микола Костомаров, Пантейлемон Куліш, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський).
3. Політичні ідеї федералістів і самостійників; соціалістичні і ліберальні програми (Іван Франко, Володимир Винниченко,Симон Петлюра, Микола Міхновський, Павло Скоропадський).
4. Доктрини українського консерватизму, інтегрального націоналізму та націонал-комунізму (В’ячеслав Липинський, Степан Томашівський, Володимир Старосольський, Дмитро Донцов, Олександр Шумський, Микола Скрипник).
5. Розвиток юридичної науки в Україні (Костянтин Неволін, Максим Ковалевський, Сергій Котляревський, Богдан Кістяківський).

12. НОВІТНІ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА 

1. Зміна світоглядних установок європейської цивілізації в кін. ХІХ – 1чверті ХХ ст. (Фрідріх Ніцше, Освальд Шпенглер, Хосе Ортега-і-Гасет, Арнольд Тойнбі).
2. Теорії соціального конфлікту та концепції геополітики (Людвіг Гумплович, Густав Ратценгофер, Франц Оппенгеймер, Фрідріх Рацель і Рудольф Челлен).
3. Джерела та розвиток ідеї влади в німецькому націонал-соціалізмі та італійському фашизмі (Хьюстон Чемберлен; Адольф Гітлер і Беніто Муссоліні).
4. Теорії еліт, бюрократії і технократії (Уільфредо Парето, Гаетано Моска, Роберт Міхельс, Артур Бентлі, Макс Вебер, Джеймс Бернхем, Моріс Дюверже).
5. Основні течії сучасної західної юриспруденції та державознавства (Герберт Харт, Ганс Кельзен, Джером Френк, Леон Дюгі, Моріс Оріу, Євген Ерліх, Роско Паунд, Лон Фуллер, Артур Кауфман).
6. Ідеології арабського націоналізму та ісламського фундаменталізму.