16. Конкуренція в економіці: сутність, об’єкти, суб’єкти, значення методи.

Конкуренцію між виробниками, що являє собою боротьбу за кращі умови виробництва та реалізації продукції. При цьому виробники зацікавленні в реалізації продукції за найвищою ціною але водночас саме конкуренція між ними призводить до зниження цін. Як правило виграє той суб’єкт, що реалізує продукцію, за ринковою ціною, але з меншими витратами виробництва. Або виробник який представляє при тих же самих витратах більш якісну продукцію. Конкуренція між споживачами відбувається за отримання товару вищої якості, але за нищою ціною, але саме конкуренція між споживачами призводить до підвищення ціни. Конкуренція є категорією товарно-ринкових відносин, тому виникнення пов’язують з появою дрібного товарного виробництва. В сьогоденні конкуренція є однією із рушійних сил науково-технічного прогресу та соціально технічного прогресу. Сутність конкуренції найкращим чином проявляється у її позитивних функціях: 1. Конкуренція з способом досягнення збалансованості між попитом і пропозицію, а в кінцевому у сумі між суспільними потребами і виробництвом. 2. Конкуренція узгоджує інтереси виробників саме через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб’єктів господарювання суспільним інтересам. 3. Стимулювання товаровиробників до зниження індивідуальних виробничих витрат, шляхом удосконалення технічної бази виробництва, економії сировини, та робочого часу, підвищення продуктивності праці. 4. Конкуренція сприяє підвищенню якості продукції, удосконаленню послуг. 5. Саме конкуренція несе ціноутворюючу функцію врівноважуючи не лише попит і пропозицію, але й ціну попиту і пропозиції. Виходячи з масштабів конкуренції розрізняють такі її типи: Внутрішньогалузева – конкуренція між виробниками певної галузі з приводу кращих умов виробництва. Міжгалузева конкуренція – здійснюється між виробниками різних галузей об’єктом є більш висока норма прибутковості або боротьба за більш вигідні умови одержання прибутку вкладення капіталу. Міжнародна конкуренція – суперництво виробників на світовому ринку. За характером конкуренції способом боротьби виділяють такі види конкуренції: - досконала – структура в якій діє множина покупців та продавців стандартизованої продукції. – недосконала – конкретизується в наступних формах: монополістична конкуренція – ринкова структура в якій діє досить багато продавців які реалізують диференційовану продукцію. Олігополістична конкуренція – ринкова структура в якій функціонує лише декілька виробників, як правило від 2-10. при цьому на прийняті рішень окремою формою значним чином впливає поведінка інших конкурентів. Вступ у галузь є обмеженою, дуже низька інформованість суб’єктів ринку. Саме за олігополістичної конкуренції є підстави для тайної змови між виробниками та навпаки жорстких цінових війн. Монополія – характеризується практично відсутністю конкуренції в сили певного захоплення ринку, панування на ньому лише окремого підприємства.

17. Чиста конкуренція. Монополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція – ринкова структура в якій діє досить багато продавців які реалізують диференційовану продукцію. Зростає ступінь впливу на ринкову ціну водночас знижується ступінь інформованості суб’єктів ринку та можливості вступу до галузей. Досить активно застосовується конкуренція: реклама, торгові знаки, марки. Монополістична конкуренція має місце на ринку, що складається також із безліч продавців і покупців, але угоди вони здійснюють не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Чиста монополія означає що на ринку всього один продавець. Ним може бути державна організація, приватна регульована або неругольована монополія.  Чиста конкуренція представляє собою ринкову ситуацію, коли багато численні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і не один із них не в змозі контролювати ринкову ціну. Таким ідентичним товаром може бути: пшениця, кукурудза, сахарь, акції компанії. Це означає, що всі продавці таких товарів пропонують практично одинаків продукт; різниця в споживчих свойствах відсутня. Основні характеристики чистої конкуренції: А) багато численність учасників обміну – продавців і покупців. Б) стандартизована продукція. Цьому можуть відповідати тільки прості товари. В) вільний  доступ до ринків нових продавців і можливість  такого ж вільного виходу з них. Якщо подивитися на цю проблему ширше, то можна відмітити, що перешкодою для входу нових суб’єктів в будь-яку галузь можуть бути: технологічні, ресурсні, фінансові, законодавчі обмеження. Г) наявність повної інформації учасників обміну. Покупці повинні мати свідчення по наявних продавців, їх цінах, інших умов реалізації. Економічні суб’єкти повинні бути розміщенні приблизно однаковим об’єктом інформації про ринок.

18. Олігополія. Чиста монополія. Монополія: аргументи «проти» та «за». Напрямки зростання підприємств.

Олігополістична конкуренція – ринкова структура в якій функціонує лише декілька виробників, як правило від 2-10. при цьому на прийняті рішень окремою формою значним чином впливає поведінка інших конкурентів. Вступ у галузь є обмеженою, дуже низька інформованість суб’єктів ринку. Саме за олігополістичної конкуренції є підстави для тайної змови між виробниками та навпаки жорстких цінових війн. Для олігополії характерними є такі риси: 1. Мала кількість підприємств у галузі, які можуть контролювати основну частину ринку, виробляючи однорідну та диференційовану продукцію. 2. Високі бар’єри для входження в галузь.3. Контроль над ціною є істотним у разі узгодження дій конкуруючих підприємств. Чиста монополія означає що на ринку всього один продавець. Ним може бути державна організація, приватна регульована або неругольована монополія. Монополія - захоплення фізичною або юридичною особою, частини, або всього ринкового простору і встановлення на ньому свого панування, отже монополія – це підприємства, або група підприємств що випускає значну частину продукції даної галузі або декількох галузей. Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивні: можливість розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку, здійснювати перекваліфікацію працівників. Гігантські підприємства завдяки масовому виробництві мають змогу економити на затратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими та якісними товарами. Встановлення монопольних цін. Монополія придушує конкуренцію у гонитві за прибутком крупні компанії вкладаюь кошти у ті проекти, які дають віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи інвестиції у важливіші з точки зору широких верств населення виробництва.

19. Поняття доходу, його значення, походження та форми.

Дохід – це грошові постачання протягом певного періоду часу. Одержувачами доходів з одного боку є окремі люди або домогосподарства (підприємства, організації). Значення доходів: 1. Дохід є фактором матеріального добробуту, який визначає купівельну спроможність економічного суб’єкту, спроможність для задоволення потреб. 2. Фактор духовного розвитку оскільки в сучасних товарно-грошових відносин, сприйняття духовно-культурних цінностей опосередковується грошима. 3. Перед умовами відтворення економічних ресурсів. 4. дохід, як фактор тривалості життя. Дохід визначає якість медичного обслуговування, особливості життєдіяльності. Надмірна диференціація доходів також призводить до відповідних економічних втрат негараздів.  Економічні – у населення відсутні матеріальні передумови для гідного відтворення робочої сили, що веде до зниження та занепаду суспільного виробництва. Соціальне – утворення соціальної потужності страйків. Політичні – пов’язанні з неможливістю досягнути політично-стабільного суспільства тому, держава має забезпечувати контроль диференціації доходів і її соціально безпечний рівень. Основні форми доходів мають ресурсне походження тобто одержується внаслідок реалізації ресурсів. Найбільш поширеною формою доходів є заробітна плата яка одержується внаслідок реалізації робочої сили тобто спроможності до праці. В сумарних доходах суспільства дохід у вигляді зарплати домінує. Постачання землі та природної сировини супроводжується одержанням власника грошового доходу у вигляді ренти. Величина ренти залежить від попиту і визначається наступними основними факторами: - зміна ціни на продукцію, яка вирощується на цій землі., - рівнем продуктивності, яким може бути досягнуто на тій чи іншій земельній дільниці.

20. Заробітна плата та її фактори.

Заробітна плата є найконкретнішою формою доходу її рівень визначається конкретною угодою або контрактом між робітником та роботодавцем . Однак  вагомий вплив на рівень зарплати справляють також держава союзу підприємців та профспілки. Держава може впливати прямим чином оскільки вона є найбільшим роботодавцем в країні. Встановлює рівень заробітної плати держслужбовців, медиків, викладачів. Прикладами державного регулювання слугують встановлення нормативів мінімальної заробітної плати, обов’язкових відрахувань у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування. Визначає максимальну тривалість робочого тижня. Профспілки які дають за дорученням трудового колективу та в його інтересах відстають його позиції перед роботодавцем. Пряме регулювання з боку профспілок полягає в укладенні так званих колективних договорів з роботодавцем. Як правило договір набуває чинності на термін до одного року і зазначається в ньому рівень заробітної плати, умови праці, умови відпочинку. Виділяють наступні форми заробітної плати: - погодинна – нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці робітників виробіток яких неможливо чітко нормувати. – відрядна на роботах де праця піддається точному і повному обліку де широко використовуються норми виробітку. При цьому величина зарплати визначається як добуток ціни одиниці виробу і кількість виробів. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати: 1. Пряма відрядна, 2. Відрядно-прогресивна, 3. відрядно-регресивна, 4 Акордна, 5. Колективна. Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату – номінальна – певна сума грошей, яку одержує робітник за власну трудову діяльність. Реальна – це купівельна спроможність одержаних грошей або певна кількість товарів і послуг яку можна на них купити.

21. Сутність, основні риси цілі та умови діяльності підприємства. Способи класифікації підприємств.

Підприємство – це відособлена економічна структура, що здійснює виробництво та реалізацію товарів та послуг. Ознаки підприємства: 1. Економічна відособленість – проявляється у майновій відособленість. Підприємство закуповує ресурси можливо орендує. Водночас підприємство має власні економічні інтереси які реалізуються в характері самого господарювання. 2. Технологічна відособленість – підприємства мають завершений технологічний цикл. Це означає, що його результатом є певна продукція призначена для виробничого або кінцевого споживання. 3. Юридична – знаходить відображення в статуті підприємства наявності, рахунку в банку, введені бухгалтерського обліку, наявності договірних відносин правил найму. 4. Участь в суспільному поділі праці. Умови діяльності підприємств: 1. самостійне здійснення відтворювального процесу. 2 прибуток є основним джерелом розвитку підприємства. 3. підприємство несе певну економічну відповідальність за результати своєї діяльності. 4. допомога держави носить виключний характер. 5 підприємство діє у конкурентному середовищі. Існують різні класифікації підприємств виходячи з того або іншого критерію наприклад: - за рівнем рентабельності, - за сферою діяльності. Зокрема за сферою діяльності виділяють промислові, сільськогосподарські, транспортні, торгові підприємства. Водночас одне підприємство може бути різнопрофільне, здійснювати декілька видів діяльності. Також здійснюється класифікація підприємств за розмірами виходячи з наступних критерій: кількість робітників на підприємстві; за масштабами господарських оборотів підприємства, величини його грошових постачань; вартість капіталу підприємства. Держава здійснює класифікацію підприємств на малі, середні, великі з метою встановлення суб’єктів господарювання та організації ефективної економіки. Важливим моментом є підтримка малих підприємств, що зумовлюється наступними обставинами: 1.Потребою підтримки і розвитку конкретного середовища, а також системи вільного підприємства. 2. Важливістю сполучення в нац.. економіці дрібних середніх та великих підприємств. Саме малі підприємства визначають кризо стійкість національної економіки. Вони дозволяють запобігти безробіттю спаду національного виробництва в умовах кризових тенденцій. Водночас лише потужні великі підприємстві дозволяють пропонувати наукомісткі продукти розробляти та запроваджувати високі технології використовувати на масштабах виробництва. До основних форм підтримки малого бізнесу з боку держави можна віднести: 1.Становлення пільг в оподаткуванні, 2. Надання фінансової підтримки у різноманітних варіантах, 3. Надання сприяння в одержанні кредитів.

22. Класифікація підприємств за розмірами. Необхідність та форми державної підтримки підприємств.

Також здійснюється класифікація підприємств за розмірами виходячи з наступних критерій: кількість робітників на підприємстві; за масштабами господарських оборотів підприємства, величини його грошових постачань; вартість капіталу підприємства. Держава здійснює класифікацію підприємств на малі, середні, великі з метою встановлення суб’єктів господарювання та організації ефективної економіки. Важливим моментом є підтримка малих підприємств, що зумовлюється наступними обставинами: 1.Потребою підтримки і розвитку конкретного середовища, а також системи вільного підприємства. 2. Важливістю сполучення в нац.. економіці дрібних середніх та великих підприємств. Саме малі підприємства визначають кризо стійкість національної економіки. Вони дозволяють запобігти безробіттю спаду національного виробництва в умовах кризових тенденцій. Водночас лише потужні великі підприємстві дозволяють пропонувати наукомісткі продукти розробляти та запроваджувати високі технології використовувати на масштабах виробництва. До основних форм підтримки малого бізнесу з боку держави можна віднести: 1.Становлення пільг в оподаткуванні, 2. Надання фінансової підтримки у різноманітних варіантах, 3. Надання сприяння в одержанні кредитів.

23. Господарські товариства.

Господарське товариство – це підприємство створене на засадах об’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності. Таким чином партнери розрізняють між собою ризики, а також прибутки і збитки. За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють, такі товариства: а) товариства з обмеженою відповідальністю – це товариство – учасники, якого несуть відповідальність за свою господарську діяльність у межах їх внесків; б) товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, партнери якого відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додаткове належне їм майно у однаковому для всіх учасників в кратному розмірі; в) повне товариство всі учасники, якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

24. Акціонерне товариство: сутність, види, особливості. Способи класифікації акцій.

Акціонерне товариство – підприємство яке створюється шляхом випуску акцій. Акція – це цінний папір який засвідчує внесок інвестора і надає йому право приймати участь в управлінні підприємства та привласненні частини прибутку у вигляді дивідендів. Власник акцій відповідно є акціонером або співвласником підприємства. Водночас акціонер є інвестором, що вкладає гроші у розвиток бізнесу. При цьому інвестор керується метою одержання прибутку,а також прийняття участі в управлінні підприємства. Розрізняють: - прості акції; - привілейовані акції; Переваги акціонерного товариства, зростання фінансових можливостей підприємства; створення перспектив для розвитку підприємства; наявність спеціалізації в управлінні підприємств. Недоліки акціонерних товариств: можливість появи розходжень або протиріч в управлінні; відстороненість співвласників від поточного управління; складність залучення до управління дрібних акціонерів. Організаційні збори акціонерів-найвищий орган управління підприємством. Вирішуються стратегічні питання якості: - напрями розвитку підприємства; - розподіл прибутку; - призначення на ключові посади ліквідації товариства тощо. Правління – здійснює поточне керування підприємством. Наглядова рада – здійснює поточний контроль за діяльністю підприємства у разі гострої необхідності сигналізує про позачергові акціонерні збори.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові кошти, які є в його розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по розширеному відтворенню, платежів по усіх зобов'язаннях та стимулювання працівників.

Фінансові ресурси також спрямовуються на розвиток і утримання об'єктів невиробничої сфери, споживання, нагромадження, створення резервних фондів тощо.

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок ряду джерел фінансування. Розрізняють дві групи джерел фінансування:

власні кошти (внутрішнє фінансування);

залучені кошти (зовнішнє фінансування).

Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал — це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина якого регулюється законодавством.

Зовнішнє фінансування — це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності, які можуть включати:

1.Об'єкти промислової власності. До них належать:

винаходи, об'єктами яких можуть бути продукти або способи їх одержання;

корисні моделі, об'єктами яких є конструктивне вирішення пристрою або його складових частин;

промислові зразки — нове художньо-конструктивне вирішення виробів;

товарні знаки та знаки обслуговування — оригінальні позначення, за допомогою яких товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників;

фірмові найменування — це стале позначення підприємства або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

2.Об'єкти, що охороняються авторським та суміжними правами — це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об'ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп'ютерні програми, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, об'єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Суміжні права — це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

права виконавців;

права виробників фонограм;

права організацій мовлення.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності — це результати творчої діяльності людини, які не належать до перших двох складових об'єктів інтелектуальної власності

26. Фінансове «податково - бюджетне» регулювання економіки.

Фінанси – (в перекладі з латинського  - готівка, дохід) у загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов’язань конкретними інструментами фінансового регулювання економіки, слугують заробітна плата, ціни, бюджет, податки, пенсії, стипендії. Фінанси – це система економічних відносин між державою юридичними та фізичними особами, щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу ВВП і національного доходу. Державний бюджет – це система грошових відносин, яка виникає між державою та іншими суб’єктами з приводу формування та використання, централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб. Кожен бюджет має власні джерела доходів, джерелами доходів є : податок на прибуток підприємств; прибутковий податок, податок на додану вартість; доходи від зовнішньо – економічної діяльності. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих стягнень. Є два види доходів: Збалансований – тотожність доходів і видатків, а не збалансований їх нерівність. Відомі три основних способи збільшення податкових надходжень у бюджет: розширення кола платників податків, збільшення числа тих об’єктів з яких стягуються непрямі податки, підвищення податкових ставок і при прямому і при непрямому оподаткуванні. Податкова система – це сукупність податків, зборів інших податкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Сутність структура і роль системи оподаткування визначається податковою політикою. Законодавчою базою податкової системи є закони про оподаткування доходів підприємства і оподаткування: «Про державну податкову службу, про систему оподаткування».

27. Монетарне «кредитно - грошове» регулювання економіки.

 У 60 –ті рр.. з неокласичної школи виділився новий напрям – монетаризм, претендуючи на роль альтернативи кейнсіанству в поясненні основних макроекономічних процесів. Монетаристська школа джерело економічної нестабільності вбачає в коливанні грошової маси. Тому економічна політика повинна, на думку монетаристів, переорієнтуватись з кейнсіанських рецептів анти циклічного регулювання на жорстке регулювання грошей в обігу незалежно від характеру кон’юктури. Монетаризм – одним з найбільших впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах монетаристська концепція лежить в основі діяльності МВФ . Розгорталися процеси інфляції, сили економічного зростання втратили динамічність. Це призвело до скорочення інвестиції, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція та безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Здавалося б, саме держава, яка набрала силу в попередній період, повинна розрядити цю ситуацію. Проте відбулося несподіване: держава виявилася неспроможною подолати проблеми, що виникли. В суспільстві настало глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму. В минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи координації. Тоді з’ясувалося, що джерелом нестабільності виступала сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій, зокрема монетаризму. Істотне розходження кейнсіанських і монетаристських поглядів існує в питанні внутрішньої стабільності економіки. Монетаристи вважають, що гроші відіграють набагато більшу роль для визначення стану ринкової економіки й відстоюють суто грошову концепцію причин інфляції. На їхню думку, державне регулювання лише посилює диспропорції в економіці. Державне регулювання економіки – це система заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру по стабілізації та пристосуванні економіки до умов, що змінюються. Відокремлюють економічні методи державного регулювання та адміністративні методи. Для реалізації грошово – кредитної політики монетаристи пропонують «монетарне правило», згідно з яким грошова пропозиція збільшується лише відповідно до довгострокового зростання реального обсягу виробництва. Елементи монетаризму можна спостерігати в економічній політиці Росії та України. Кредитні гроші – це такі гроші, які являють собою торгові зобов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Грошово кредитне регулювання – це заходи НБУ спрямовані на зміну грошової маси обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок.

28. Форми міжнародних економічних зв’язків.

Основними формами економічних відносин, через які проявляється функціонування світової системи господарювання, є форми : Міжнародна торгівля – Міжнародний обмін технологіями; Міжнародний рух капіталів – Міжнародні валютні відносини; Міжнародна міграція робочої сили – Міжнародні кредитні відносини. Міжнародна торгівля – це форма функціонування світового ринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами на міжнародному рівні. Світовий ринок є складовою частиною світового господарства. Міжнародна торгівля почала існувати дуже давно. Міжнародний обмін технологіями він відбувається в різних формах, які включають продаж готових товарів, комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензії. Міжнародний рух капіталів – найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах є те, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталів. В сучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин. Необхідністю і головною причиною вивозо капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Отже капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Міжнародні валютні відносини, в зв’язку з тим, що практично всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираження й опосередковуються грошовими фондами, між країнами світового господарства формуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу. Платіжний баланс – це виражене у валюті кожної окремої країни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумою платежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило за рік. Міжнародна міграція робочої сили, вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та імміграції (приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочої сили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Проте визначальними виступають фактори економічні. Міграція робочої сили зумовлена нагромадження капіталу, існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джерела надлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили в інших. Міжнародні кредитні відносини, міжнародний кредит означає – надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб’єктами міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіональні фінансово – кредитні інститути. Міжнародний кредит відображає процес інтернаціоналізації світового виробництва.

29. Державне регулювання міжнародних торгівельно – економічних зв’язків.

Державне регулювання-система заходів на суспільне відтворення шляхом прямого інвестування економ. та правових регуляторів з метою спрямувати суб’єкти ринку на досягнення сусп.. пріорітетів. Пряме-через системи держ. підприємств,закладів освіти та науки. Непряме- створення нормативних законодавчих умов. Необхідність держ. регулювання ринкової. економіки впливає з об’єктивно притаманних державою економічних функцій:1.розробка та впровадження правових основ господарювання2.визначення цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку3. регулювання економ. діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту та сукупної пропозиції.4.захист конкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки5.створення сусп.. благ та послуг які є неподільними або неприбутковими.6.регулювання зовн. Економ .діяльності і валютного фонду.7.стабілізація економіки. Відокремлюють: економічні методи та адміністративні методи. До економічних належить:бюджетно-податкова або фіскальна політика-це сист.заходів з приводу формування держ. бюджету,коригування податків та видатків. Грошово-кредитне регулювання-це заходи НБУ спрямовані на зміну грошової маси в обігу,обсягу,кредиту рівня процентних ставок тощо. Індекативне планування носить рекреаційний хар-р що адекватно ринковим формам макроеконом. планування. Індекативні плани-включають розділи які охоплюють увесь спектр проблем соц.. економ. роз-ку країни але середовище індикативних планів є економ.програми спрямовані на розв’язання найбільш актуальних проблем роз-ку країни. У зв’язку з цим відокремлюють економ.програмування як окремий вид держ.регулювання. Адміністративні методи-передбачають прямий держ.контроль над монопольними ринками, а там де держ.монополія визнана природною виправдане повномасштабне адміністрування.

30. Валютний курс та платіжний баланс. Формування валютних курсів.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Формально він встановлюється через визначення паритетів – співвідношень між грошовими одиницями різних країн – офіційними органами (національними банками чи іншими виділеними для цього фінансовими установами). Реально на валютних ринках обмін валют здійснюється не за їх офіційним валютним курсом, а за валютним курсом, який відхилюється від паритету залежно від дійсних попиту і пропозиції на певну валюту. В Україні валютний курс встановлюється НБУ. Найважливішою валютною проблемою в країні є: розвиток національної валютної системи, яка має відповідати інтересам як розвитку національної економіки, так і участь її в МЕВ. До розрахункового входять не лише фактично здійснені надходження і платежі, а й непогашені вимоги і зобов’язання. Платіжні баланси, що публікуються МВФ, є сукупністю елементів платіжного і розрахункового балансів. Отже, платіжний баланс – це баланс платежів певній країні  від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останній. Він може бути пасивним чи активним, тобто мати позитивне чи від’ємне сальдо. Позитивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами інших країнам і міжнародним економічним організаціям, від’ємне  - перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних економічних організацій. Основне призначення платіжного балансу полягає в тому , щоб в стислому вигляді показати стан МЕВ даної країни . Він є індикатором для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду. Платіжні баланси включають три основні функції: 1. торговельний баланс; 2. баланс послуг і некомерційних платежів; 3. баланс руху капіталів і кредитів. Основними економічними операціями, що систематизуються у платіжному балансі країни є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золота.